Featured

Стосунки продовжити не можна розірвати

Це український варіант статті, опублікованої раніше російською (Отношения продолжить нельзя разорвать). Ці варіанти не цілком ідентичні, так уже склалося)))

Будь-які тривалі стосунки між людьми (чоловік – дружина, батьки – діти, друзі, колеги тощо) є стійкою системою. Ця система – жива, тому в ній постійно відбуваються зміни. Коли зміни стають значними, система починає коливатися, втрачати стійкість. Інколи навіть починається руйнація. Це болючий процес, в якому всі учасники мають зробити вибір і вирішити, де ж ставити кому в фразі “стосунки продовжити не можна розірвати”.

Щиро страждаючи в такій ситуації ми часто забуваємо, що стосунки – це система, в якій всі позиції взаємопов’язані, і якщо один елемент хоче вийти з неї, то й другому це також потрібно, система віджила і стала не потрібною обом.  Звичайно, тут напрошується заперечення: “Як це не потрібна? Як це ти хочеш піти, я не хочу! Мені боляче, що ти йдеш! Ти мені потрібен!”

Так, пережити це не просто. Так, це боляче. От тільки чи справді потрібен?

На початку формування відносин кожен займає своє місце в системі-новоутворенні. Це місце визначається співвідношенням особистісних якостей , цінностей та зовнішніх обставин обох як рівноцінних складових системи. З часом ці набори можуть варіюватись, змінюватись. Якщо зміни в одному відбуваються поступово, то у другого є час і можливість відреагувати і теж щось змінити в собі (можливо, навіть без усвідомлення таких змін у собі та партнері). Тоді система врівноважується  і переходить на якісно новий рівень.

Якщо розбіжності суттєві (зміни одного швидкі, значущі, або другий довго відмовлявся  приймати зміни в першому як нову реальність), то наступає момент, коли другий вимушений змінюватися усвідомлено, а отже з розумінням того, що від чогось свого, важливого (а все особисте є дуже важливим для людини, це ж її частина, вона сама!) потрібно відмовлятися. На це потрібно значно більше зусиль, це непростий і болючий процес, тому не кожен погоджується на такі зміни. Тоді доводиться зважувати, що є важливішим: ця частина мене, від якої потрібно відмовитись, чи ці стосунки і людина, які також є частиною мене?

 Саме на етапі вибору подальшої стратегії у другого виникає відчуття, що система руйнується. І воно є вірним – система втратила стійкість, один з її учасників змінився, а отже змінились взаємозв’язки цілої множини складників. Якщо другий погоджується змінюватись, баланс може бути відновлений, і буде віднайдена нова точка рівноваги.

Що відбувається, коли другий не хоче, не готовий, не може змінюватися (і має на це повне право – збереження себе є не менш важливим, ніж збереження стосунків)?  Виникає ситуація неприйняття першого “нового–поліпшеного”. Тоді “Як це ти хочеш піти, я не хочу цього!” насправді звучить як “Я відмовляюся бачити зміни в тобі та визнавати твоє право на них! Я не буду змінюватися і ти потрібен мені таким, як раніше! Новий ти мені не підходиш!” В такому випадку система закономірно руйнується. І цей крах є однаково потрібним для обох, тому що бути, жити в умовах такої невідповідності є надто важким і шкідливим для обох.

Тому і варіант збереження, і варіант завершення стосунків може бути і є оптимальним для обох, оскільки в першому випадку відбувається якісний розвиток партнерів (так, чоловік і дружина, батьки і діти, співробітники – всі, хто разом змінюються стають партнерами в розвитку системи), в другому – зберігається особистісна ідентичність кожного і кожен може не витрачати сили на безрезультатну боротьбу, а розвиватись по своїй власній траєкторії.

Отже:

  1. Розрив стосунків – це не обов’язково погано, і може бути єдиним способом зберегти свою цілісність.
  2. Якщо стосунки надто цінні, щоб від них відмовитись, – змінюйся, другий вже змінився (і навіть якщо це не врятує твої стосунки, ти отримаєш бонус у вигляді нового-поліпшеного себе)!
Featured

Про початок цього блогу

Накопичені знання (чи, вірніше, інформація, яку прийнято так називати) рано чи пізно досягають того обсягу, коли хочеться ними ділитися. Разом із появою відчуття “прийшла пора ділитися” з’являються і сумніви в доречності такого бажання та власній компетентності – той, хто розповідає “як правильно” не має права помилятися. З плином часу та ростом життєвого та професійного досвіду розумієш, що

  1. кожен має право на помилки
  2. у кожного своє “правильно”

і тоді все стає на свої місця.

Істина – настільки багатогранна, настільки багатовимірна, що її можна зрівняти хіба з “сферичним конем у вакуумі”. Правда як одна з сторін істини є більш осяжною, але і тут є але… Брехня, що “правда для всех одна”, вона своя  для кожного. Тому один рецепт  для всіх подібних ситуацій – не моя мета. І варіанти вирішення окремих питань, якими хочеться поділитися, є лише набором підходів, а чи скористатись  хоча б одним – особиста воля і відповідальність кожного.

ipp

 

Featured

Про екологічність 1

This is the excerpt for your very first post.

Екологічне ставлення до себе – це не тільки прийняття себе, це бережне, шанобливе ставлення до своїх внутрішніх процесів, довіра до власних систем самодопомоги